А ведь завтра снова сделаю себе больно... дурочка))
Хотя, когда видишь свет и чувствуешь тепло, то даже спотыкаться не так обидно) А все эти мелочи, которые меня расстраивают... Это ненадолго. Это проходит. Как только снова понимаешь, что все не так, как видно снаружи.

Сегодня офигенный день был) Информатика прошла просто.......!!!! Я так давно не смеялась) Особенно впечатлило, когда Ира сказала "Лиза, заткнись!" при этом возвращая на круги своя свою челюсть)))
Любовь - сильная штука! Хорошо, что есть любовь)))

Фу как меня бесит количество этих людей...
Я даже не могу с тобой нормально поговорить. Вроде вот ты, но тебя тут же и нет.
Я наверное буду первой, кто добровольно покинет помещение...

А вообще правильно...

Востонавливать общение нужно медленно и неторопясь)
Но мы прогрессируем!! Вот когда у меня начнется жар, бред и я пойму, что ты - единственное лекарство, будь уверен), я позвоню... куда больше хочется тебя увидеть. Но предпочтительнее ждать весны)

Люблю вас всіх до болю)

Ах... як же я вас всіх люблю! Особливо, коли ви МОВЧЕТЕ...
Цуко, мені СУМНО! Ну напишіть хоча б ЩО-НЕБУДЬ в своїх "bloooogs"! Я тут бачте хворію, а вони вже по тижнях ні слова не проронили... Ну-ну... добре-добре) Подивимось-подивимось) От повернусь скоро, і буде вам, веселе життя))
"Гудбай, май лав, гудбай!")))

Ідал чоловіка.. чи ідеальний чоловік... карочє "Мій тіпа ідеал")

(Для обраних - дуже терплячих))

Взагалі то на цю тему хотіла написати ще тієї весни, так надихнув один фільм) Та якось забулося.. А тут якось крутилась на кухні, працював тєлік і з улюбленого блакитного екрану просто таки злетіли слова: "В головних ролях Андріано Челєнтано і..."

Взагалі тема хлопців в моєму житті залишається загадкою навіть для мене). Досі не можу точно сказати, скільки тих мучачіків у мене було. І не тому, що їх було ТАК багато. Нєєє) Просто досі не догнала, з ким із тих "раз, два і обчелся" у нас були типу стосунки, а з ким ні. Ну коротше, це розуміти необов"язково))) Одне можу сказати точно - кохання у мене в житті було лише одне. Перше) Воно тривало 2 роки. Хоча і тут не без приколів. Бо, як тільки ми почали з ним зустрічатись, на 4-ий день мені не хотілось більше нічого спільного мати з цим омріяним МАЧО (доречі омріювала його не одна я)) *І як після цього серцю вірити?))*

Так от... "Безумно влюбленный" дивились в автобусі, по дорозі до готелю в Римі. Звичайно одразу після традиційного "Укрощения строптивого". Дарма, що я задрихла в кінці фільму і не побачила того фінального поцілунку, та все ж 4 години маячання Чєлєнтано перед очима дали про себе знати) (І це я ще не рахувала "Сєрафіно" шо поставили з самісінького раночку, коли так хотілось, цуко, спатоньки).

Перша думка під-час сцени, коли він (водій автобуса) пропонує тій принцесі (в "Безумно влюбленный") вийти заміж (за нього)): "Чого ти дура ламаєсся?" Це потім згадуєш, що вона принцеса, і що їй "положено". Та то не важливо.
Взагалі, всі ролі Челєнтано, які я встигла побачити не залишали мене спокійною. Його образ зарозумілого, самовпевненого, хамовитого грубіяна завжди змушував шкодувати, що "ДІДА МОРОЗА НЕ ІСНУЄ((", ну, тобто що ні Еліа, ні Барнаба як таких нема. Чи хоча б крихітки цих образів в якомусь мучачіку з мого оточення.

Так от... Зарозумілий, самовпевнений, трохи хамовитий і грубий тип, збалуваний увагою жінок до "нєхачу". Такий собі егоїст, якому взагалі по цимбалах те, що про нього думають. Навіть не побоюся слова бабнік (мені не подобаються українські слова бабій чи баболюб). Ну, короче, повний падонак) Ах, да! Тут важливе ще "простий хлопець"!!

Та нє, я начебто нормальна) Це лише на переший погляд все так страшно. А тепер давайте порозкинемо на трьох... Ключове слово в вищезазначеному образі - бабнік. Тобто хлопець, якому на шию вішаються просто таки пачками. Тепер подумайте, як дівчата (нормальні дівчата!!!) можуть капати слюнями на такого як ОТО? Безманєрного грубіяна...
Просто я забула написати одне надважливе слово..) РОЗУМ!!! І розбірливість...
Так от... до чого я веду. Кожна із нас, прекрасної половини людства (:Р)) хоче бути коханою. Єдиною і неповторною. І ще раз коханою. То саме такі "погані хлопці" здатні на величезне кохання, здатні на повну самовіддачу, на пристрасть і навіть на (як це не дивно)повагу на довгий час. Саме такий чоловік, перекуштувавши безліч наївних дівчаток, коли все ж знайде ту єдину - не відпустить її ніколи... І тут раптово кудись зникає те "бабнік", бо саме такі люди частіше за все змінюються докорінно. І саме з таких хамовитих, грубих і самовпевнених холостяків, з"являються ніжні, турботливі і вірні сем"янини.

Важливо тільки пам"ятати, що дівчиною такого "мачо" може стати одна на тисячу дєвачок. І тут мені мабуть не вистачить цілого словника, щоб описати якості, якими повинна володіти така обрана)) І чому від нас завжди вимагається більше?)))

Мабуть тому що в моїй уяві головним у стосунках має бути чоловік. Може й звучить банально, але в моєму житі такий був лише один, і то, ми не зустрічалися, а так... (ну, думаю, читаючи це речення, він вже себе впізнав)). Чоловік має володіти правом о б и р а т и. В відносинах чоловік має бути тим, до чого буде тягнутися дівчина. Він має бути вищий за неї, має бути стимулом до відповідності. Тарас, до речі, правильно сказав - він не має права розслаблятись. Саме від чоловіка має йти ініціатива, починаючи від "давай влаштуємо пікнік" закінчуючи сексом. Жінка переймає ініціативу лише для того, щоб урізноманітнити спільне життя. Проте, коли жінка головна за правило, то це нестерпно, перш за все - для неї.

Що ж.. картини мого ідеалу намалювати мені так і не вдалось. Та на цьому, думаю, варто завершити. Бо всеодно кожен доповнить цю картинку так, як йому стукне її доповнити) То не будемо паплюжити мій образ паєнькі, яка ще й слова такого "справжній мужчина" не знає) Дякую за увагу!)

А еще вот)

Перебирала "Мои рисунки"...

Nur Liebe)))

Как-то с Иришкой занимались такой фигней на... зарубежке кажется)))
Есть, что вспомнить)) Каждая типа дописывала по слову.

Готуюся до тестів. Порвало)))

"Сама овес я сіяла-
Сама його й скошу.
Сам, мій милий, нагнівався,
Сам і перепрошуй!!!")))

І моє улюблене:
"Такий піздець буває раз в ніколи...!" за Ліною Костенко))

"Скільки повзати ще нам, а не літати?"

- ох уж ця криза...
- як я вас розумію...
- ні, не розумієте
- чудово розумію
- та у вас навіть депозиту немає!
- учора був!..

Завжди дивувалась здатності свого народу ставитись до всього з гумором. Навіть до таких речей... Ми сміємось. А що ще робити, коли біжиш туди, звідки дороги назад нема, і звернути нема куди?
Сьогодні, після розмови з татом, пробігло таке моторошне почуття, ніби це початок кінця. Мабуть музиканти на Титаніку відчували щось схоже: знали що скоро помруть, та оркестр все ж грав.
Що ж це за думки такі... "Як же все набридло..."
Ви боретесь? ВИ боретесь? За що? За культуру? За єдність? За незалежність?.. Та які ж ви, в біса, політики? Здається моя собака кращий дипломат: побачивши його оченятка перед прогулянкою, Мєдвєдєв точно ціни на газ баксів до 99.99 скинув.
Та це така справа. Не в газі наша проблема. Не в кизах і не в доларах біда. Біда в тому, що люди вже втомились. Що люди вже не ВІРЯТЬ. І чи варто питати, хто їх до того довів?
Мене якось вразила одна картинка в репортажі якогось журналу: фото старенької бабусі з якогось села, і підпис до неї: "Галина Петрівна Квітка, 73 роки, прибуток в місяць - 37 грн., мета існуванні - накопичити гроші на власний похорон..."
А скільки їх ще, таких людей?
Та мені вже навіть не кривдно... Мене тепер просто дивує цинізм і байдужість тих людей, хто розкреслює щодня заново карту України.
Невже вони ніколи не зникнуть??????????

І яка нормальна людина, розкажіть мені, буде висіти перед монітором в три години ночі і строчити цю маячню??? Просто я вже не можу... Гаїті - країна, що займає друге місце в Світі з бідності. Люди там за три бакси переробляють мачете 2-2,5 тонни (!!!) цукрової тростини (ми навіть уявити не можемо, який це каторжний труд). Але вони щасливі... Щасливі через те, що мають дах над головою, що ще мають хоч якусь роботу, щоб годувати себе і родину... А людям щастя життєво необхідне (для життя, а не існування).

То може ну її нах, ту Україну, та й переберемось всі на якусь незаселену територію в Африці, будемо хавати банани й кокоси, і тупо не паритись ні через політику, ні через кризи... Єдине, що нас зможе злякати, то племена Тумбу-Юмбу, що наступають з заходу, і зжирають наші банани... І тоді настане БАНАНОВА КРИЗА!!!!!!

Ніколи я звідси не поїду. Куди? В Африку)... "І останні слова: "СЛАВА УКРАЇНІ!" Ти мені пробач, я колись народився в СВОЇЙ країні...ти мені пробач, я живу ніби вдома, але як емігрант..." І "ніби все у нас є, більше навіть не треба..." та все ж хочуть ще. Нічого, в могилу не заберете, а вона вже близько. Я заради такого діла сама кілером стану)) Та то таке... В мене принаймні ще надія є, і ще й ЯКА надія, що все буде добре)), і що побачимо ми ще з вами щасливу Україну))) недмінно побачимо!!!!)))

КАРПА!!!

)))
Я нереально захопилась!) Навіть подумала в деякому плані перейняти її стиль. Це просто офігєнна людина! Зі своїми курвами і мучачіками, зі своїми думками і своїм сприйняттям. Зі своєю неперевершеною мовою і стилем)
Тільки що подивилась інтерв"ю з Карпою. Це щось)

***
Песимістично?
Я не вперше чую. Ну то й що, що песимістично? Повірте, якщо зробити зелений фон, поналіплювати ржачних фоток до кожного посту, чи понапльовувати смайликів до кожного слова, то оптимізм з"явиться одразу якимось найдивовижнішим способом))
Тут все казки, хочте читайте, хочте ні. Це мої думки. Вони ТАКІ!
І навіть найржачніше і найдобріше, що я можу тут написати, на чорному єкрані стане трохи сумним.
То це не я така. То блог такий. А я не букви. Я людина. Ми з ним - різні речі...

Тести...

Сьогодні дзвонила Акімовна. Сказала терміново визначитись з предметами на ЗНО і ДПА...
Як же я цього не хочу. Відчуваю себе краплею в морі 10 років життя. Ніби їх і не було. Ніби мозок мій так і залишився стерильним з 6 років. Всього 3 місяці, і почнуться тести. А ДПА... А що ДПА? Ну піду я здавати ту хімію, ну і що.. треба ще один предмет. Я думала просто взяти ЗНО з географії.. Може так і зроблю. Але вже бачу себе, 60 завдань і 120 хвилин... Так само, як і з іншого...
Піду в ПТУ... Хай мене навчать...

А чим тобі люди не цигарки... одну викурив, і тягнешся до другої. А вони згорають, як не крути - згорають. А ти все одно палити будеш!!! Як не крути..

Зараз мені хочеться багато сказати. Просто я ж типу білявка, в мене інформація осідає і фільтрується повільно...) Тільки от якщо ти вже це побачив, то дочитай до кінця.

За три години ти сказав так багато слів... Так багато речень, і так багато тексту. І сам зробив ТАК багато висновків, що я не у всі з них встигла повірити.
Та вся твоя психологія, всі твої складні ідеї і ідеали... воно все зводиться до одного (ну, майже все, звичайно). Ти прагнеш свободи. Ти хочеш незалежності. От і все. От і вся психологія, от і все життя. Ось, де твоє щастя.

Дуже багато крутиться думок. Не можу згадати цілком нашої розмови... Допишу потім, як сили будуть д у м а т и...
Тільки одразу хочеться сказати, що після сьогоднішнього вечора моє ставлення до тебе змінилось. Дуже. Навіть не ставлення, а сприйняття тебе. От і маєш)

Лерка все видела)

Кажется, не хватит жизни, что б наговориться с тобой.
Ты разукрасил мою жизнь в непривычно яркие краски. И теперь я не знаю, какого я цвета. У меня рябит в глазах. И мир такой яркий. Спасибо тебе за все, что ты делаешь для меня.
Ты стал мне незаминим, и я очень боюсь тебя потерять.

Последний вечер был необыкновенным.
Было безумно приятно слышать твой голос, хоть ты и разбудил меня, и наругал. Правда я испугалась сначала, типа "не, ну а чё я сделал та?)" Ты волновался, а значит, тебе не все-равно.

Мне легко и просто с тобой... и хочется, что б так всегда было... поэтому я никогда и низачто не влюблюсь в тебя...

ВКонтакте!

Смотрю чужие страници в контакте. Чужие альбомы, заметки, статусы...
Это так много рассказывает о людях. Об их внешней жизни. И есть среди общей массы очень интересные личности. Мои ровесники, которые 16 лет не просрали, а добились чего-то, и сделали свою жизнь ярче и интераснее.
И им возможно я завидую. Ведь мои родители дали мне шанс тоже чегото достигнуть. Наверное, если бы я и вправду каждый день по полтора часа сидела за пианино, то фестиваль в Италии не был бы для меня мечтой. Или учила бы тогда немецкий, и, возможно, Германия стала бы для меня не такой далекой.
Понятное дело, что еще не поздно, но речь не об этом...

А может кто-нибудь, просматривая мой альбом, тоже завидует... и думает, что моя жизнь не такая как у него, и что он может больше... кто его знает)

DSD

Божеее)))) это было офигенно)
Я не ответила на один Аксовский вопрос, но это было просто бомба))) Жаль было, когда экзамен закончилсо... Но этот день был потрясающим)
Спасибо девки! Вы крутые) Я вас люблю! Не хватало только Плюшевой. Но мы это еще нагоним))

Мы этого ждлали)

Как сказала Ира: "послезавтра страшный день)...эти мусульманские женщины...)
я на 10 мин в среду стану жестокой феменисткой))"
Можно сказать, что это одна из тех Zielpunkt, финальная точка, к которой шли не два, а десть лет..) Последний экзамен.
Я жду его, как праздника. Я больше ничего не боюсь.

В эту среду, 14 января, с 16.00 до 16.20 я буду бояться, труситься, переживать, прятать глаза, запинаться, не знать, что говорить дальше, пугаться своего собственного ужасного произношения, забуду текст, и так далее...
За 20 минут мы должны создать нужное впечатление. Успеть доказать, что мы можем, что мы умеем отстаивать свое мнение, спорить, дебатировать и, главное, просто говорить. На все 24!!!

10 минут я буду доказывать, что смертная казнь нужна, но что мы к ней не готовы... 10 минут... 10 минут бду нести какую-то фигню на выпавшую тему.
Господи, вот бы и нам так же как прошлогодним дсдешникам позвонили и сдали каждому тему))) Хотя так будет не интересно.

Вобщем... Вот оно) Удачи!)

Заебало!

Если вы у меня когда-нибудь спросите причину, я вам ее не назову. Сформулировать не получится.
Сложно общаться человеком, который этого не умеет.
Наверное, это комплекс.
Каждый подобный раз у меня в голове развертываются мысли... И однажды она доиграется. Я уйду. Я просто уйду. Не хлопну дверью, ничего. Просто мне нужно будет от нее отдохнуть. Психованая...

Відірватись від землі)))

Посмотрела фотки из лагеря.
Так захотелось поговорить с Лешкой. Хм) было бы о чем. А так, зачем напрягать человека?
Ведь мы же не выше этого) Мы же не можем просто так позвонить и спросить "как дела? что нового у тебя в жизни?" Просто из-за тупого разговора тогда. Вот и все. И почему все люди такие? Или лучше сказать: "И почему все мужчины одинаковые?")
А ты сейчас онлайн) И казался таким взрослым...

Как же хочется назад, в лагерь) Там было не просто хорошо. Это как побывать на протяжении 18 дней на другой планете. Это непередаваемо...

Мне кажется, я так повзрослела с лета. И очень резко. Как-будто в лагерь ездила совсем другая Лизка. Этому могло многое сопутствовать. И эта беготня, и безсоные ночи, и школьный драйв, когда ты понимаешь, что ты самый старший, а учиться осталось, к сожалению, свсем чуть-чуть... Вот бы не заканчивать никогда)))
Ну и конечно появление новых людей в моей жизни) Точнее, возвращение старых, и появления одного нового, чуда))

Я до сих пор удивляюсь нашей с вами истории, девки)). И все-таки... так вас люблю)
И Тараса люблю)) Очень-очень. Я так долго искала своего Димку, и, кажется, нашла его в Нем) Своего брата. Любимого брата...

Если я поступлю туда, куда хочу, я буду самым счастливым человеком на Земле)) (а потом - на земле, ну это после того как отметим)))

Какая прекрасная зима) Красивые снежинки... А вы кстати видели снежинки сблизка? Офигенно-красивые!!! Нет, все-таки потрясающая зима)

И мне 16.. Еще 16, или уже 16?... Наерное все-таки еще... Да еще.. Потому что все только начинается) И я чувствую эту бешенную жизнь, которая кипит во мне и моих друзьях. А когда эту жизнь множишь на 7... то все вокруг взрывается позитивом)) Вот так) Вот так я вас люблю)

ААААА!!!

Я так счастлиа)))
Капец! Я не магу!!!)) Это бомба!
И эта бомба внутри меня лежала три недели! И только что оно взорвалась!!!
Наконецто они вернулись!
Завтра приедет Тарас. По нему я тоже нереально соскучилась.
А когда вернется Уля... То я точно уйду в запой..
Блин, как же я вас всех люблю)))

Я ХОЧУ ГУЛЯТЬ!!!

ААААААА!!!! Помогите!!)) Напоите меня! Напоите, включите музику, дайте воздушный шарик!!
Я больше не могу!! Ирааа!! Олькааа! Когда вы уже приедете??? Еще и Уля блин укотила..
Ребята, хотите честно? Меня просто распирает! Если бы вы только знали, как я хочу с вами наконецто встретиться, и уйти в небытие дня так на 2!!!!
Вы уже знаете наши планы?
Так вот. День первый. Мы снимаем сауну (на 7 недорого получится, гривен до 40)... воот.. потом рулим к Ольке (ну, если Олька, конечно, не против:)) домой. А там... Держите меня шестеро)) (предложения приветствуются)
Я правда жду тех выходных как манну небесную!
Вот только шпрахдиплом доздадим и все!! Уху!
АААА!!!

Она - мой идеал.

Мой кумир.
Она то, кем я никогда не стану. Да и не стремлюсь. Потому что есть Она.
То, что она делает заставляет меня улыбаться, плакать, задыхаться... Она потрясающа и неподражаема в своем искусстве.
Я обожаю Ее работы. Когда-нибудь Она станет известной, если еще ей не стала.
Кристина Герасимова. Мой кумир.






Иногда кажется, что люди, которые попадают под Ее объектив - самые красивые люди на земле. Но я некоторых из них видела вживую... Она способна невероятно чувствовать...