Кино

Самая лучшая психотерапия на самом деле не стоит почти ничего. Она доступна каждому из нас. Это кино. Хорошее кино.
Хороший фильм - это когда ты перестаешь быть тем, кого ты считаешь "собой". Хороший фильм - это когда ты больше не сдерживаешь себя, зачем?, и можешь плакать, смеяться, а главное искренне. Это когда ты хочешь стать похожим на твоего героя, и задумываешься над тем, а что ты делаешь не так? Хороший фильм - это способ посмотреть на себя со стороны, и УВИДЕТЬ то, что возможно никогда раньше не видел. Это возможность поиграть с собой, внутри себя, побыть полтора часа кем-то другим, или самим собой - как хочешь! Хороший фильм - это один из способов научиться владеть своими эмоциями, путем полной их свободы. Короче, хороший фильм - это как трава. Только никогда еще от травы, никому не хотелось думать...

Здається хтось заговорився...

Хвилиночку, хвилиночку, зачекайте панове! Так шо ж це в нас виходить? Якось не клеїться у мене сьогоднішнє, минуле і давно минуле...
Якщо брати за головне сказане тобою нещодавно, то того вечора ти говорив повну фігню. Тоді кожне твоє слово, що перекривало мені подих, не важило насправді абсолютно нічого.. І про відкриту книжку, і про експеримент.... і ще хєрня якась.. багато чого ти тоді сказав.
З іншої сторони, якщо брати за головне те, про що ми говорили тоді, то виходить, ти обманюєш мене тепер...
Може це й схоже на шизофренію, але що тут ще скажеш? Я дуже багато разів переконувалась в тому, що думаю в правильному напрямку. Дуже вже часто я опинялась правою, навіть в суперечці із собою.. Подивимось. Блог ти мій все-одно не читаєш... тож... подивимось..

Смешно)

Это так весело - наблюдать за недалекими людьми, любителями пофилософствовать в своих кругах, посплетничать... Это так весело, признаюсь вам, узнавать о себе что-то новое)
Честно говоря, за последнее время это единственное, что вызвало у меня искреннею улыбку. (ну, не считая раската дикого хохота после полудневного просмотра КВН на ю-тюбе)))
Мне даже не интересно, почему так происходит. Для себя у меня есть ответ. Многие люди научились смотреть, но к сожалению, так мало из них научилось еще и видеть. От этого делаются определенные выводы, которые, как правило, не требуют весомых мозговых затрат и значительных логических усилий. Все просто - "Пришел! Увидел! Обсудил!")
) Ну что ж.. Дело ваше) Дело ваше...

Что ли позвонить Тарасу...

Убицца аб стенку...

И каждый пост о тебе! Иди в баню...

"Убей меня.. за то что я давно к тебе остыл..."

Цуко! Я его ненавижу! Ненавижу! Ненавижу! Ненавижу!!!
ААААА!!!
Это что - специально? Или ему просто нравится?
Я не могу! Я устала! Мне надоело...
убей меня лучше. Просто убей. Или убью тебя я.

Меня больше всего умиляет мой статус: девочка, которая могла бы, но не смогла. Ну так и радуйся, и будь счастлив. Притом, что я тебе только счастья и желаю. Нет! Нужно каждый раз опять упомянуть о том, что я просто вовремя "не раздуплилась". Да какая теперь разница?! Главное, что меня это не так колышет, как тебя. я устала...

Пирогово

Сейчас мне кажется, что все сделано правильно. Может мне и не очень комфортно с этим "правильно"... но возможно это и есть та реальность, с которой нужно мириться. "Я его провтыкала." )) Ну-ну... Я рада, что у тебя есть человек, который делает тебя таким счастливым. Я очень хочу лицезреть твою улыбку!!! А для этого не жалко ничего.
А Диана... Это просто прелесть). Во всяком случае, на мой первый взгляд. Очень хорошая и милая девочка.

Мы бы не выдержали друг друга... просто не выдержали бы. Так что.. все сделано правильно...

Чомусь так гірко плакала вона, ховаючи обличчя у долоні... і щось боліло в грудях і у скронях, і в душу не приходила... весна...

Щоб ти не казав,а раніше все було по-іншому.
Зовсім по-іншому. І оте наше "тоді" подобалось мені набагато більше. А ти кажеш, що нічого не змінюєш. Ти все змінюєш! Докорінно! Просто не хочеш собі в цьому зізнатись. Мені здається, ніби ти злишся на мене за щось, що я не зробила. Ти завжди був радий мене бачити. Ти дивився на мене зовсім іншими очима, і взагалі, дивився на мене. Ти частіше торкався мене, і звертав на мене увагу. Ти відвертався від інших і просто говорив зі мною. Все було просто і відверто.
А тепер!.. А тепер ти вирішив все за мене, в це повірив, і ще й переконуєш мене в цьому. Мені набридло! Ти єдина людина, яка може мене образити, бо я довіряю тобі на всі 200%, і люблю тебе, як рідного брата. І я свято вірила в те, що ти ніколи не зробиш мені боляче. Бо як же так? Людина, чиї очі просто світяться добротою і бажанням бачити мене. Людина, що не вміє лицемірити...
Я перестала тебе розуміти. Все дуже ускладнюється, і точно не саме собою. Я нічого не роблю. Я все ще хочу все повернути, і просто дружити з тобою. Натомість ти через слово вбиваєш мене, і я щодня дивую людей в метро своїми сльозами.
Мені тяжко і я втомилась від цієї ваги в грудях. Втомилась від того, що замість того щоб просто насолоджуватись життям, я думаю про тебе, про те, як можна це вирішити. А ти ніби й не бачиш, ніби все нормально!
Чомусь ніяк не прийде весна... я втомилась. І якщо це продовжуватиметься, я вирішу все швидко і безболісно. Можливо скоївши при цьому найбільшу помилку в житті...
Вибач...

Я только не могу понять, чего я это все терплю?..
Я же знаю: мне хватит сил развернуться и уйти. И ничего в моей жизни особо не изменится... Тогда почему я разрешаю какому-то человеку так со мной обращаться...

О человеке, который включил мой мозг (за что я бы с удовольствием его вырубила))

Не то что бы я пошла по стихам, просто не хочу чтоб эти листочки как всегда приказали долго жить) Решила сохранить их здесь.
Заодно возможно и узнаю ваше мнение по-поводу моего подзоборного творчества))

За этот день она изрядно повзрослела.
За вечер же состарилась совсем.
А ночью, покидая своё тело,
считала звезды нерозгаданных систем.

Ей жизнь уже не приносила тайны,
и стало скучно жить так же, как все -
не думать, не гадать, не строить планы,
а просто так существовать... как все.

Как все забыть, что есть такое "совесть",
не знать, что будет в мире перемен.
Угадывать, читая свою повесть,
кто из героев поменяет этот плен.

Вздыхать над пропастью, об лед как рыба биться,
Крутиться, словно белка в колесе...
но в жизни ничего и не добиться...
Все бросить, и забыться в сне.

И все бы ничего, если бы кто-то
не появился на страницах ее снов,
не превратил ее же жизнь в болото,
что тянет и высасывает кровь.

Если бы кто-то не пришел внезапно,
и мысли не раскинул по земле,
вернув ее изрядно в то "обратно",
где хочется остаться насовсем...
... иль умереть, от собственной, себе противной дури.

Еще одна фигня)

Я вже й боюся жити серед вас -
учителів нового покоління.
Зробити й крок не можна у наш час,
щоб не почути: "Де ж твоє сумління?!"

І кожен з вас може сказать як треба,
і кожен знає як повинно буть..
Бо кожен третій - підкоритель неба,
А кожен другий знає життя суть.

Бо ви ж усі досвідчені, їй Богу!
В свої 15 знаєте усе.
Якого ж біса куриці дорогу
показує її ж мале яйце?..

Мені, якщо відверто, по-цимбалах,
хто й що про мене каже і мовчить,
але, якщо задуматись на мить
то ви, якщо не гірші, - такі ж самі...

Та час найбільш надійна перевірка,
він всіх розставить по своїх місцях.
Побачимо тоді хто покоївка,
а хто залізна леді у вінцях.

Коротше кажучи, у всіх нас своя доля,
її ніяк не змінюють плітки...
Я всім даю можливість жить по волі,
те ж саме право залишаючи собі!

Моїй єдиній...

Поза вікнами дощ. Поза вікнами дощ.
Поза вікнами спека і спека.
Осінь спалює дні і приходить зима,
і вже сніг тихо падає з неба.

Поза вікнами сум, поза вікнами жаль,
Поза вікнами біль і тривога.
І твоєї душі незбагненна печаль,
Як велика і довга дорога.

Ти пробач, моя рідна, що так рідко дзвоню
і так рідко постукаю в двері,
і за те, що мій голос, як дзвін кришталю,
так же рідко лунає в оселі.

Ти пробач, моя мила, за тії слова,
що тобі так давно не казала.
Я б можливо одразу змінить щось могла,
але бачить Господь, що не знала...

Як то страшно одній прокидатись вночі,
коли серце кричить бідолашне...
Можна вмерти самому, чи родитись самій,
але жити в самотності - важко.

Поза вікнами дощ. Поза вікнами дощ.
А в кімнатці шумить телевізор.
І бабуся старенька все чека на дзвінок,
що так рідко пронизує тишу...

BESTANDEN!!!

АААААААА!!!!!!
Сегодня просто мега-день!
Эта новость! Это бомба! И как все радовались!
Все присутствующие сегодня сдали экзамен на шпрахдиплом!!!))) ЕЕЕЕЕЕЕЕЕ!!!!!!!!
Почти все наши девки, Тарас и Татьяна! Все большие умнички! Я всех поздравляю (ну и себя тоже))). Рада безумно)

Бомба!

Ви навіть уявити собі не можете, як можна радіти за іншу людину!!! До того можна, що засинаєш з посмішкою на всі 32 і то, тільки після заспокійливого. До того, що цілий день сяєш, наче лампа розжарювання. До того, що дах зносить від відчуття щастя. Не свого особистого, а тієї людини.
Тільки мабуть для того треба цю людину по-справжньому любити.
Ха! От тепер я зрозуміла, чому мене відпустило, і стало набагато легше. Після сьогоднішнього дня, да і ночі, я зрозуміла одну важливу річ. Ми таки можемо бути друзями! Бо я здатна так радіти за тебе, і не краплі ревнощів!!! Я навіть трішечки поважаю за те себе.
Так, я знайшла. Знайшла те, що шукала. Знайшла разом із ним. Я просто відчуваю оте непоясниме щастя і рівновагу, якої мені не вистачало досить довго.
Тарас! Люблю тебе просто без тями. Хочу, щоб отакими друзями, ми залишились надовго. Щоб все було так само відверто, як сьогодні вночі, і так само життєрадісно, як сьогодні вдень. Дякую за те, що ти зараз такий щасливий!

Ирка, Ирка...

Этот образ я наверное буду помнить всю свою жизнь))) Спасибо просто за то, что ты есть.. Наверное уже просто твое существование на совместной со мной планете значительно облегчило мою жизнь) Люблю тебя.

Что и требовалось доказать...

ВСЕ!

Слава Богу)
Сегодня действительно класный день. Почти выздоровела.
А еще, наконец-то нашла проблему!!! Точнее, нашла то я ее еще раньше, но признаться себе в том было сложно. Но сегодня я почти уверенна, что правильно понимаю ситуацию, и знаю, как ее разрулить)
Могу считать себя умничкой) Хотелось бы, как результат, услышать через пару недель это же от тебя... Будем надеяться)

Для меня больнее всего ощущать, что ты не хочешь со мной общаться. Я иногда из кожи вон готова вылезть, чтоб только что-то изменить. Готова, но не сделаю этого...
Начинаю понимать, что словами здесь не поможешь. И как бы искренне я не была с тобой, но ты меня не услышишь. Изменить можно все только делая что-либо. Но что?
Я нереально хочу, чтоб все стало опять как раньше. Да, я заигралась. Теперь нужно расставить все по местам. Но как?