Мене це чесно кажучи вже за*****... Я не знаю, як можна жити з людиною, яка просто не вміє (!!!) входити в ситуацію. Добре, я один раз поставила себе на її місце, зрозуміла, що вона хвилюється за моє життя і т.д. Добре я другий раз зробила ту саму помилку. І що найцікавіше, в обох випадках я залишилась права!!! Невже через її власну впертість (І тупість!!!) хтось мусить страждати? Невже не можна вже зрозуміти, що я сама можу собі приготувати, прибрати, натиснути кнопочку на пральній машинці, зачинити квартиру, і таке інше? Що це за обмеженість? я просто не здатна такого зрозуміти. Може я й буду поганою матір*ю, але ніколи не стану так вчиняти!
Коротше так, з лідом завершено.... Перейдемо до основної частини...
В цю суботу виступ Пола Маккартні, куди мене звичайно ж не пустили. В неділю-понеділок - ДН Міши, куди мене не пустять, навітьпитатиневарто, у вівторок - іспити з німецької... Батьки переїжджають за місто в цю суботу зранку.
Одже. Я закатую скандал (по іншому тут не можна, не дивуйтесь) і залишаюсь в суботу вдома, йду на концерт. Якщо ні, то приїжджаю в Київ зранку в неділю. Зустрічаюсь з Янкою (у якої, як раптово виявляється, день народження) і "залишаюсь у неї до понеділка". Десь до півдня. Після цього я (по домовленості)) "їду займатись англійською" з найкращою людиною в світі, маминою (ну а по сумісництву і моєю) подругою, у якої раптово "ламаються усі телефони" (це вже теж обговорено). Весь цей час я знаходжусь у Міши. Тееек... Ну а в понеділок ввечері я повертаюсь, телефоную мамі з хати і "готуюсь до іспиту" (не вмію цього робити). Господи, якщо мене попалять, мені такий піндос, що краще дюльфером з шіснадцятого....
Немає коментарів:
Дописати коментар