Мое кредо - кредо индивидуалиста... но я постоянно его забываю!..

понеділок, 24 січня 2011 р.

Вот многие задают один тупой вопрос...

..почему я ни с кем не встречаюсь?
Я всегда отвечаю, что "не хочу", и сразу отстают, так как дальше расспрашивать не этично. Тогда вопрос, а зачем вообще спрашивать?) Но это такое.
Просто вспомнилось изречение: "Найди себе нормального парня, чтоб он тебе периодически срал на голову.. А я так.. когда соскучишься.."
Вот я не могу понять одного. Неужели это так сложно? Почему нужно себе усложнять жизнь всякими комбинациями, махинациями и прочим, если все предельно просто - есть 2 вида вида отношений: 1) любовь, 2) все остальное. И если есть 1), то для 2) априори места быть не может. Не потому что н е л ь з я, а потому что НЕНУЖНО! Потому что в комплект 1) входит ВСЕ! Если не входит - это комплект 2)... И никак иначе!
Так вот, почему я ни с кем не встречаюсь. Потому что на данный момент не появился еще тот "пьяный мачо", который заставит меня забыть обо всех остальных. Нет такого человека, на которого я готова обменять все, что у меня есть сейчас. Ни одному из окружающих меня мужчин я не доверяю больше чем себе (кроме, наверное, Ярослава).
Я не ищу, не жду, не меняюсь, не вычисляю, не прохожу тесты.. я просто позволяю жизни идти по своим маршрутам и получаю от нее все, что успеваю ухватить. И нет, мое сердце не свободно. Оно занято, и занято такими вещами, которые вот уже лет 8 заставляют его перегонять кровь по моим венам.
В следующий раз я начну отношения только когда буду чувствовать уважение, нежность, понимание, доверие и страсть к одной и той же личности одновременно. Мне нужна любовь, такая вот простая двухсторонняя любовь. Для остального мне просто жаль времени:)

"Груші в тісті" Юрій Винничук

" Щось я ніяк не міг пригадати жодного сексуального моменту з учорашнього вечора. Чи ми взагалі кохалися? Логічно було б припустити, що так, бо коли двоє різностатевих осіб лягають у ліжко, то ж не для того, щоб обговорити останні рішення нашого парламенту."

" Цього разу стіл був заставлений пляшками з-під шампанського, мадярського вина, горілки і пива. О Боже! Не дивно, що мені відбило пам'ять. Чи тільки пам'ять?"

" Коли ж я зайшов на кухню, то остовпів. Там було все чисто і прибрано. Стіл уже не був завалений посудом, пуделочками приправ, крихтами хліба, а підлога блищала і сяяла. І, мовби цього було замало для повного щастя, блищав і сяяв весь посуд, використаний на вчорашній забаві."

" По-моєму позитивних рис забагато..."

" І тут ми знову мусимо поділити жінок на дві половини. Тих, які роздягаються самі, і тих, які чекають, аби їх роздягнули."

"Панна, яка роздягається сама, робить це з двох причин: а) має тебе в дупі і їй глибоко начхати, що ти про неї думаєш, б) не має тебе в дупі, а тому не бажає грати вар'ята. "

" Може, вона й не кохає мене, але мити підлогу, маючи мене в дупі, це вже патологія."

" В моєму розумінні приємне - це щось смачне..." !!!!!!!!)))))

"А груші в тісті - записуйте! - ще смачніші за яблука."

"1 якби в ту мить у мене під вікнами відбулося виверження Везувію, це ошелешило б мене значно менше, ніж..."

"Звідки ти взявся? - З програми «Для вас, дебіли»."
Ааааа))) Коротко и весело) Можно отвлечься во время работы)
http://community.hiblogger.net/lv/213079.html

неділя, 23 січня 2011 р.

"Я его любила. Но. Он умер. Что мне еще сказать?"

Забужко. Казка про калинову сопілку.

"старий здвигнув плечима, як усі чоловіки, не надто добираючи мови жіноцького герцю, де панують якісь відмінні, хитро заплутані, не продерешся, способи важити життям..."

"..первістці їхній, Ганніпанні (так ми її й зватимемо, байдуже, як там її на правду були охрестили)".

"ну та Господь із ним, зрештою, людоньки, кожен із нас має свої діти, свої клопоти, тож живіть собі як самі здорові знаєте, тільки не кажіть потім, що вас не попереджали…"

пʼятниця, 21 січня 2011 р.

Каааак же мне хочется спаать)
чуть не проспала экзамен сегодня... Не знаю зачем, но все таки легла к половине пятого. У меня просто в таких случаях появляется какое-то чувство буд-то обиды. Сидишь сидишь, а потом думаешь, ну хоть часик, но в этих сутках я отдохну.. А потом просыпаешь все на свете:)

Леша



просто послушай. Ты же знаешь, что это все - не посвящения тебе, просто, ни с кем другим кроме тебя этим делиться не хочется.

четвер, 20 січня 2011 р.

Бывает, так хочется,
одев на себя все самое
пафосное, что было,
пробраться на крышу своего дома,
вечером,
поздно, чтоб никого не видеть,
и зимой,
чтоб острые снежинки
резали глаза, точно правда, что
плюет тебе в душу иголками красивых цветов,
перегнуться через перила и
кричать "Убирайся!!
Из моей жизни! Из моей памяти!
Я жалею, что мы
когда-то встретилтсь.. Я ненавижу
тебя!"...
но ты же знаешь,
что кричать некому,
одеть нечего,
чердак закрыт,
а снег уже давно не в состоянии разбить даже самые тонкие стекла ледяных зеркал.
Вот так и живем. Никого не прогоняя. Мосты не сжигая. Аккуратно приходим на работу с точным опозданием в 7 с половиной минут... Пьем кофе с двумя ложечками сахара и так же просто делаем больно. Может не специально, может сами того не подозревая, а потом, долго-долго думаем по ночам и ищем виноватых. Хоть в какой-то мере виноватых. В себе, в других. Но их нет!.. Как все просто) Виноватых нет. Потому и кричим в пустоту и плачем напоказ, что бы хоть на одну секунду почувствовать, что мы все еще ж и в ы.